Склад:
дію­чі речо­ви­ни: cefepime;
1 фла­кон містить цефе­пі­му гідро­хло­ри­ду екві­ва­лент­но цефе­пі­му 500 мг або 1000 мг;

допо­між­на речо­ви­на: L‑аргінін.

Лікарська фор­ма. Порошок для роз­чи­ну для ін’єкцій.
Основні фізико-хімічні вла­сти­во­сті: поро­шок від біло­го до жовту­ва­то­го кольо­ру.

Фармакотерапевтична група:
Антибактеріальні засо­би для систем­но­го засто­су­ван­ня. Інші β‑лактамні анти­біо­ти­ки. Цефалоспорини чет­вер­то­го поколін­ня.
Цефепім.
Код АТХ J01D Е01.

Фармакологічні вла­сти­во­сті:
Фармакодинаміка.
Цефепім – β‑лактамний цефа­ло­спо­ри­но­вий анти­біо­тик IVпокоління широ­ко­го спек­тра дії для парен­те­раль­но­го засто­су­ван­ня. Чинить бак­те­ри­цид­ну дію. Активний щодо грам­по­зи­тив­них і грам­не­га­тив­них бак­терій, вклю­ча­ю­чи біль­шість шта­мів, стій­ких до амі­но­глі­ко­зидів або цефа­ло­спо­ри­но­вих анти­біо­ти­ків ІІІ поколін­ня. Цефепім при­гні­чує син­тез фер­мен­тів­стін­ки бак­теріаль­ної кліти­ни. Препарат висо­ко­стій­кий до гід­ролі­зу β‑лактамазами, має малу спорід­неність щодо β‑лактамаз, які коду­ють­ся хро­мо­сом­ни­ми гена­ми, і швид­ко про­ни­кає у грам­не­га­тив­ні бак­теріаль­ні клітини.

Цефепім актив­ний від­носно:
грам­по­зи­тив­них аеробів:
Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis (вклю­ча­ю­чи шта­ми, що про­ду­ку­ють β‑лактамазу), Staphylococcushominis, Staphylococcussaprophyticus, Streptococcus pyogenes (групи А), Streptococcus agalactiae (групи В), Streptococcus pneumoniae (вклю­ча­ю­чи шта­ми із серед­ньою стій­кістю до пені­ци­лі­ну – МПК від 0,1 до 0,3 мкг/мл), інші β- гемолітич­ні стреп­то­ко­ки (групи С, G, F), Streptococcus bovis (група D), Streptococcus viridans;
грам­не­га­тив­них аеробів: Pseudomonas sрр., вклю­ча­ю­чи Р. aeruginosa, Р. putida, Р. stutzeri; Escherichia соli, Klebsiella sрр., вклю­ча­ю­чи К. pneumoniae, К. охуtо­са, К. ozaenae; Enterobacter sрр., вклю­ча­ю­чи Е. сlо­асае, Е. aerogenes, E. agglomerans, Е. sakazakii; Рroteus sрр., вклю­ча­ю­чи Р. mirabilis, Р. vulgaris; Acinetobacter саlcoaceticus (вклю­ча­ю­чи під­ро­ди­ни Anitratus, lwoffi); Аеromonas hydrophila; Capnocytophaga sрр.; Citrobacter sрр., вклю­ча­ю­чи С. diversus, С. freundii; Campylobacter jejuni; Gardnerella vaginalis; Haemophilus ducreyi; Н. influenzae (вклю­ча­ю­чи шта­ми, що про­ду­ку­ють β‑лактамазу): Н. рarainfluenzae; Наfnia аlvei: Legionella sрр.; Моrganella morganii; Моrахеllа (Branhamella) catarrhalis (вклю­ча­ю­чи шта­ми, що про­ду­ку­ють β‑лактамазу); Neisseria gonorrhoeae (вклю­ча­ю­чи шта­ми, що про­ду­ку­ють β‑лактамазу); N. meningitidis; Рrovidencia sрр. (вклю­ча­ю­чи Р. rettgeri, Р. stuartii); Salmonella sрр.; Serratia (вклю­ча­ю­чи S. marcescens, S. liquefaciens); Shigella sрр.; Yersinia enterocolitica;
ана­е­робів: Bacteroides sрр., вклю­ча­ю­чи В. melaninogenicus та інші мік­ро­ор­ганіз­ми рото­вої порож­ни­ни, що нале­жать до Bacteroides; Clostridium perfringens; Fusobacterium sрр.; Моbiluncus sрр.; Реptostreptococcus sрр.; Veillonella sрр.
Більшість шта­мів енте­ро­ко­ків і ста­фі­ло­ко­ки, рези­стент­ні до мети­ци­лі­ну, рези­стент­ні до біль­шо­сті цефа­ло­спо­ри­но­вих анти­біо­ти­ків, вклю­ча­ю­чи цефе­пім.
Цефепім неак­тив­ний від­носно дея­ких шта­мів Xanthomonas (Pseudomonas) maltophilia, Bacteroides fragilis і Clostridium difficile.

Фармакокінетика.
Максимальна кон­цен­тра­ція пре­па­ра­ту у плаз­мі кро­ві при внут­ріш­ньо­вен­но­му вве­ден­ні дося­гаєть­ся через 0,5 годи­ни, при внутрішньом’язовому вве­ден­ні – через 2 годи­ни (доза 1 г).
Середні тера­пев­тич­ні кон­цен­тра­ції цефе­пі­му у плаз­мі кро­ві у дорос­лих здо­ро­вих чоло­віків через різ­ний час піс­ля одно­ра­зо­во­го внут­ріш­ньо­вен­но­го (в/в) та внутрішньом’язового (в/м) вве­ден­ня наве­дені у таб­ли­ці 1.

Таблиця 1

Зв’язування цефе­пі­му з біл­ка­ми плаз­ми кро­ві ста­но­вить мен­ше 19 % і не зале­жить від кон­цен­тра­ції пре­па­ра­ту в сиро­ват­ці кро­ві. Погано про­ни­кає крізь неуш­код­же­ний гема­то­ен­це­фаліч­ний бар’єр. Але при запа­лен­ні моз­ко­вих обо­ло­нок вияв­ляєть­ся у тера­пев­тич­них кон­цен­тра­ціях у спин­но­моз­ко­вій рідині. Значні кон­цен­тра­ції визна­ча­ють­ся у сечі, жов­чі, пери­то­не­аль­ній рідині, брон­хіаль­но­му сек­реті, тка­ни­нах жовч­но­го міх­у­ра, апен­дик­са та перед­міх­уро­вої зало­зи. Об’єм роз­поді­лу – 0,25 л/кг, у дітей віком від 2 міся­ців до 16 років – 0,33 л/кг. Цефепім мета­болі­зуєть­ся в Nметилпіролідин, який швид­ко пере­тво­рюєть­ся в оксид Nметилпіролідину. Цефепім виді­ляєть­ся голов­ним чином шля­хом гло­ме­ру­ляр­ної філь­тра­ції (загаль­ний кліренс цефе­пі­му ста­но­вить при­близ­но 120 мл/хв, серед­ній нир­ко­вий кліренс – 110 мл/хв). У сечі визна­чаєть­ся при­близ­но 85 % вве­де­ної дози у незмі­не­но­му стані, 1 % – у вигляді N‑метилпіролідину, при­близ­но 6,8 % – окси­ду N‑метилпіролідину та при­близ­но 2,5 % – епі­ме­ру цефе­пі­му. Період напів­ви­ве­ден­ня у серед­ньо­му ста­но­вить при­близ­но 2 годи­ни. У доб­ро­воль­ців, які одер­жу­ва­ли дози до 2 г внут­ріш­ньо­вен­но з інтер­ва­лом 8 годин про­тя­гом 9 днів, не спо­стері­га­ло­ся куму­ля­ції пре­па­ра­ту в організ­мі.
Для пацієн­тів віком від 65 років з нор­маль­ною функ­цією нирок не потрібне кори­гу­ван­ня дози цефе­пі­му, незва­жа­ю­чи на мен­шу вели­чи­ну нир­ко­во­го клірен­су порів­ня­но з таким у моло­дих пацієн­тів. У пацієн­тів з пору­шен­ня­ми функ­цій нирок збіль­шуєть­ся період напів­ви­ве­ден­ня. У серед­ньо­му період напів­ви­ве­ден­ня цефе­пі­му при про­ве­ден­ні гемодіалі­зу ста­но­вить 13 годин, при про­ве­ден­ні пери­то­не­аль­но­го діалі­зу – 19 годин. Фармакокінетика цефе­пі­му у пацієн­тів з пору­шен­ня­ми функ­ції печін­ки не змі­не­на.
Коригувати дозу для таких пацієн­тів не потрібно.

Клінічні харак­те­ри­сти­ки.

Показання.

Дорослі.

Інфекції, спри­чи­нені чут­ли­вою до цефе­пі­му мікрофлорою:

• інфек­ції дихаль­них шляхів, в тому числі пневмонія;
• неуск­лад­нені інфек­ції шкіри та під­шкір­ної клітковини;
• уск­лад­нені інтра­аб­до­мі­наль­ні інфек­ції (засто­со­вуєть­ся в ком­бі­на­ції з метронідазолом);
• неуск­лад­нені та уск­лад­нені інфек­ції сечо­вивід­них шляхів (в тому числі пієлонефрит);
• сеп­ти­це­мія;
• емпірич­на тера­пія хво­рих із ней­тро­пе­ніч­ною гарячкою;
• про­філак­ти­ка піс­ляо­пе­ра­цій­них уск­лад­нень в інтра­аб­до­мі­наль­ній хірургії.

Діти.

• Пневмонія;
• інфек­ції сечо­вивід­них шляхів, у тому числі пієлонефрит;
• інфек­ції шкіри та під­шкір­ної кліт­ко­ви­ни; 
• емпірич­на тера­пія хво­рих із ней­тро­пе­ніч­ною гарячкою;
• бак­теріаль­ний менінгіт.

Протипоказання.

Підвищена чут­ливість до цефе­пі­му або L‑аргініну, а також до анти­біо­ти­ків цефа­ло­спо­ри­но­во­го ряду, пені­ци­лінів та інших β‑лактамних антибіотиків.

Взаємодія з інши­ми лікарсь­ки­ми засо­ба­ми та інші види взаємодій.

Цефепім у кон­цен­тра­ції від 1 до 40 мг/мл суміс­ний з таки­ми парен­те­раль­ни­ми роз­чи­на­ми: 0,9 % роз­чин натрію хло­ри­ду для ін’єкцій; 5 і 10 % роз­чин глю­ко­зи для ін’єкцій; роз­чин 6 М натрію лак­та­ту для ін’єкцій: роз­чин 5 % глю­ко­зи і 0,9 % натрію хло­ри­ду для ін’єкцій; роз­чин Рінгера з лак­та­том і 5 % роз­чин глю­ко­зи для ін’єкцій.
Щоб уник­ну­ти мож­ли­вої лікарсь­кої вза­є­модії, не слід одно­час­но вво­ди­ти пре­па­рат з роз­чи­на­ми мет­роні­да­зо­лу, ван­ко­мі­ци­ну, ген­та­мі­ци­ну, тоб­ра­мі­ци­ну суль­фа­ту і нетил­мі­ци­ну суль­фа­ту. У разі суміс­но­го засто­су­ван­ня із зазна­че­ни­ми пре­па­ра­та­ми слід вво­ди­ти кожен анти­біо­тик окре­мо.
Діуретики (такі як фуро­се­мід) та амі­но­глі­ко­зи­ди зни­жу­ють каналь­це­ву сек­ре­цію цефе­пі­му і підви­щу­ють його кон­цен­тра­цію у сиро­ват­ці кро­ві, подо­в­жу­ють період напів­ви­ве­ден­ня, поси­лю­ють неф­ро­ток­сич­ність і підви­щу­ють ризик роз­вит­ку нефро­не­кро­зу.
При одно­час­но­му засто­су­ван­ні цефе­пі­му та амі­но­глі­ко­зидів підви­щуєть­ся ризик ото­ток­сич­ної дії останніх.

Вплив на резуль­та­ти лабо­ра­тор­них тестів.
Застосування цефе­пі­му може при­зве­сти до хиб­но­по­зи­тив­ної реак­ції на глю­ко­зу в сечі у разі вико­ри­стан­ня реак­ти­ву Бенедикта. Рекомендується вико­ри­сто­ву­ва­ти тести на глю­ко­зу, зас­но­вані на фер­мент­ній реак­ції окис­лен­ня глюкози. 

Особливості засто­су­ван­ня.
Необхідно точ­но визна­чи­ти, чи від­зна­ча­ли­ся рані­ше у хво­ро­го реак­ції гіпер­чут­ли­во­сті негай­но­го типу на цефе­пім, цефа­ло­спо­ри­ни, пені­ци­лі­ни або інші β‑лактамні анти­біо­ти­ки. Антибіотики слід при­зна­ча­ти з обе­реж­ністю всім хво­рим із будья­ки­ми фор­ма­ми алер­гії, особ­ли­во на лікарсь­кі засо­би. При появі алер­гіч­ної реак­ції засто­су­ван­ня пре­па­ра­ту потріб­но при­пи­ни­ти.
Тяжкі реак­ції гіпер­чут­ли­во­сті можуть вима­га­ти засто­су­ван­ня адре­налі­ну, гідро­кор­ти­зо­ну, анти­гіста­мін­них пре­па­ратів та інших засобів невід­клад­ної допо­мо­ги.
При три­ва­ло­му ліку­ван­ні необ­хід­но регу­ляр­но кон­тро­лю­ва­ти функ­ціо­наль­ні показ­ни­ки печін­ки, нирок та органів гемо­по­е­зу.
У пацієн­тів з висо­ким ризи­ком тяж­ких інфек­цій (напри­клад у пацієн­тів, які мали в ана­мнезі транс­план­та­цію кіст­ко­во­го моз­ку при зни­женій його актив­но­сті, що від­бу­ваєть­ся на тлі зло­я­кіс­ної гемолітич­ної пато­ло­гії з тяж­кою про­гре­су­ю­чою ней­тро­пе­нією) моно­те­ра­пія може бути недо­стат­ньою, тому пока­за­на ком­плекс­на анти­мік­роб­на тера­пія.
Для іден­ти­фіка­ції мікроорганізму-збудника (збуд­ни­ків) та визна­чен­ня чут­ли­во­сті до цефе­пі­му слід про­ве­сти від­по­від­ні тести. Цефепім мож­на засто­со­ву­ва­ти у як моно­те­ра­пію ще до іден­ти­фіка­ції мікроорганізму-збудника (збуд­ни­ків), оскіль­ки йому вла­сти­вий широ­кий спектр анти­бак­теріаль­ної дії щодо грам пози­тив­них та грам­не­га­тив­них мік­ро­ор­ганіз­мів. У пацієн­тів із ризи­ком змі­ша­ної аеробно-анаеробної (вклю­ча­ю­чи Bacteroides fragilis) інфек­ції до іден­ти­фіка­ції збуд­ни­ка мож­на почи­на­ти ліку­ван­ня пре­па­ра­том у ком­бі­на­ції з лікарсь­ким засо­бом, який діє на ана­е­роби.
Для хво­рих віком від 65 років з нор­маль­ною функ­цією нирок не потрібне кори­гу­ван­ня дози цефе­пі­му, незва­жа­ю­чи на мен­шу вели­чи­ну нир­ко­во­го клірен­су порів­ня­но з таким у моло­дих пацієн­тів. Пацієнти літ­ньо­го віку можуть мати зни­же­ну функ­цію нирок, тому слід дотри­му­ва­ти­ся обе­реж­но­сті при виборі дози та обов’язково кон­тро­лю­ва­ти функ­цію нирок.
З обе­реж­ністю засто­со­ву­ва­ти пацієн­там із захво­рю­ван­ня­ми трав­но­го трак­ту, особ­ли­во колітом.
Необхідно кон­тро­лю­ва­ти про­тром­бі­но­вий час.
Пацієнтам з пору­шен­ням функ­ції нирок (кліренс кре­а­тині­ну < 60 мл/хв) дозу пре­па­ра­ту слід від­ко­ри­гу­ва­ти, щоб ком­пен­су­ва­ти повіль­ну швид­кість нир­ко­во­го виве­ден­ня. Оскільки про­лон­го­вані кон­цен­тра­ції анти­біо­ти­ка у сиро­ват­ці кро­ві мож­ливі при зви­чай­них дозах у пацієн­тів з нир­ко­вою недо­стат­ністю або інши­ми ста­на­ми, які можуть погір­ши­ти функ­ції нирок, під­т­ри­му­ю­чу дозу потріб­но зни­зи­ти при вве­дені цефе­пі­му таким пацієн­там. Ступінь пору­шен­ня функ­ції нирок, тяж­кість інфек­ції і сприй­нят­ливість до організ­мів, які спри­чи­ни­ли інфек­цію, слід вра­хо­ву­ва­ти при визна­чен­ні наступ­ної дози.
При засто­су­ван­ні цефе­пі­му, як і при засто­су­ван­ні інших пре­па­ратів цієї групи, серй­оз­ні побіч­ні реак­ції, такі як обо­рот­ні енце­фа­ло­патії (сплу­таність сві­до­мо­сті, у тому числі затьма­рен­ня сві­до­мо­сті), міо­клонія, судо­ми та/або нир­ко­ва недо­стат­ність, спо­стері­га­ли­ся най­часті­ше у пацієн­тів з нир­ко­вою недо­стат­ністю, які отри­му­ва­ли дози пре­па­ра­ту, що пере­ви­щу­ва­ли реко­мен­до­вані, та у пацієн­тів літ­ньо­го віку з нир­ко­вою недо­стат­ністю на тлі реко­мен­до­ва­них доз цефе­пі­му. Деякі випад­ки від­мі­чені у пацієн­тів, які отри­му­ва­ли дози, що були ско­ри­го­вані з ураху­ван­ням функ­ції їх нирок. У біль­шо­сті випад­ків симп­то­ми неф­ро­ток­сич­но­сті були обо­рот­ні і зни­ка­ли піс­ля при­пи­нен­ня засто­су­ван­ня цефе­пі­му та/або піс­ля гемодіалі­зу.
Фармакокінетика цефе­пі­му у хво­рих з пору­шен­ня­ми функ­ції печін­ки не змі­не­на. Коригувати дозу для таких хво­рих не потріб­но.
Антибіотики широ­ко­го спек­тра дії, особ­ли­во при три­ва­ло­му засто­су­ван­ні, можуть спри­чи­ня­ти псев­до­мем­бра­ноз­ний коліт зі сту­пе­нем тяж­ко­сті від лег­кої діа­реї до коліту з леталь­ним наслід­ком, тому слід звер­та­ти ува­гу на виник­нен­ня діа­реї під час ліку­ван­ня цефе­пі­мом. Легкі фор­ми коліту можуть мина­ти само­стій­но піс­ля закін­чен­ня тера­пії, помір­ні або тяж­кі ста­ни можуть потре­бу­ва­ти спе­ціаль­но­го ліку­ван­ня.
Застосування анти­бак­теріаль­них засобів спри­чи­няє змі­ну нор­маль­ної фло­ри тов­стої киш­ки і може спри­чи­ни­ти роз­рос­тан­ня кло­стридій. Дослідження вка­зу­ють на те, що ток­син, який про­ду­ку­єть­ся Clostridium difficile, є основ­ною при­чи­ною анти­біо­ти­ко­асо­цій­о­ва­но­го коліту. Після під­твер­джен­ня діа­г­но­зу псев­до­мем­бра­ноз­но­го коліту необ­хід­но вжи­ти тера­пев­тич­них заходів. Випадки псев­до­мем­бра­ноз­но­го коліту помір­но­го сту­пе­ня можуть зник­ну­ти піс­ля при­пи­нен­ня засто­су­ван­ня пре­па­ра­ту. У разі помір­но­го і тяж­ко­го сту­пе­нів потріб­но роз­г­ля­ну­ти необ­хід­ність засто­су­ван­ня рідин та елек­тролітів, попов­нен­ня біл­ків і засто­су­ван­ня анти­бак­теріаль­но­го пре­па­ра­ту, ефек­тив­но­го щодо Clostridium difficile.
Малоймовірно, що при­зна­чен­ня цефе­пі­му при від­сут­но­сті дове­де­ної або підо­зрю­ва­ної бак­теріаль­ної інфек­ції або про­філак­тичне засто­су­ван­ня буде кори­сним, але це може збіль­ши­ти ризик появи бак­терій, несприй­нят­ли­вих до цьо­го лікарсь­ко­го засо­бу. Тривале засто­су­ван­ня цефе­пі­му (як і інших анти­біо­ти­ків) може при­зво­ди­ти до роз­вит­ку суперін­фек­ції.
Необхідно про­во­ди­ти повтор­ну перевір­ку ста­ну пацієн­та. У разі роз­вит­ку суперін­фек­ції необ­хід­но роз­по­ча­ти адек­ват­ні захо­ди ліку­ван­ня.
Багато цефа­ло­спо­ринів, вклю­ча­ю­чи цефе­пім, асо­ці­ю­ють­ся зі зни­жен­ням актив­но­сті про­тром­бі­ну. До групи ризи­ку вхо­дять пацієн­ти з пору­шен­ням функ­ції печін­ки або нирок, пацієн­ти, які пога­но хар­чу­ють­ся, а також ті, хто прий­має три­ва­лий курс анти­мік­роб­ної тера­пії. Слід кон­тро­лю­ва­ти про­тром­бін у пацієн­тів групи ризи­ку і в разі необ­хід­но­сті при­зна­ча­ти віта­мін К.
У період засто­су­ван­ня цефе­пі­му можуть бути отри­мані пози­тив­ні резуль­та­ти пря­мо­го тесту Кумбса. При про­ве­ден­ні гема­то­ло­гіч­них або транс­фузій­них про­це­дур для визна­чен­ня групи кро­ві пере­хрес­ним спо­со­бом, коли про­во­дить­ся анти­г­ло­булі­но­вий тест або у ході тесту Кумбса для ново­на­род­же­них, матері яких отри­му­ва­ли анти­біо­ти­ки групи цефа­ло­спо­ринів до поло­гів, слід вра­хо­ву­ва­ти, що пози­тив­ний тест Кумбса може бути резуль­та­том засто­су­ван­ня пре­па­ра­ту.
При засто­су­ван­ні дітям та дорос­лим лідо­каї­ну як роз­чин­ни­ка слід враху­ва­ти інфор­ма­цію з без­пе­ки лідо­каї­ну.
Було дове­де­но, що L‑аргінін змі­нює мета­болізм глю­ко­зи та одно­час­но збіль­шує рівень каль­цію у сиро­ват­ці кро­ві при засто­су­ван­ні доз, які у 33 рази пере­ви­щу­ють мак­си­маль­ну реко­мен­до­ва­ну дозу цефе­пі­му. Ефекти при більш низь­ких дозах на сьо­год­ні невідомі.

Застосування у період вагіт­но­сті або году­ван­ня груд­дю.
Дослідження на тва­ри­нах про­де­мон­стру­ва­ли від­сут­ність впли­ву на репро­дук­тив­ну функ­цію і від­сут­ність будь-якого шкід­ли­во­го впли­ву на плід. Однак адек­ват­ні і доб­ре кон­тро­льо­вані дослід­жен­ня за участю вагіт­них жінок не про­во­ди­ли­ся, тому цефе­пім у період вагіт­но­сті мож­на при­зна­чи­ти тіль­ки тоді, коли очіку­ва­на користь для жін­ки пере­ви­щує потен­цій­ний ризик для пло­да.
У неве­ли­кій кіль­ко­сті цефе­пім про­ни­кає у грудне моло­ко, тому під час ліку­ван­ня пре­па­ра­том году­ван­ня груд­дю слід припинити.

Здатність впли­ва­ти на швид­кість реак­ції при керу­ван­ні авто­транс­пор­том або інши­ми механіз­ма­ми.
Не вив­ча­ла­ся. У разі виник­нен­ня запа­мо­ро­чен­ня або інших побіч­них ефек­тів, що можуть впли­ва­ти на швид­кість реак­цій, слід утри­му­ва­ти­ся від керу­ван­ня авто­мо­білем або робо­ти з інши­ми механізмами. 

Спосіб засто­су­ван­ня та дози.
Препарат при­зна­че­ний для парен­те­раль­но­го вве­ден­ня. Дозу пре­па­ра­ту вста­нов­лює лікар індиві­ду­аль­но, залеж­но від сту­пе­ня тяж­ко­сті захво­рю­ван­ня, віку пацієн­та, локалі­за­ції інфек­ції, функ­ції нирок. Звичайне дозу­ван­ня для дорос­лих і дітей з масою тіла біль­ше 40 кг ста­но­вить 1 г внут­ріш­ньо­вен­но або внутрішньом’язово кож­ні 12 годин. Звичайна три­валість ліку­ван­ня ста­но­вить 7–10 днів. Тяжкі інфек­ції можуть потре­бу­ва­ти більш три­ва­ло­го ліку­ван­ня. Рекомендації щодо дозу­ван­ня цефе­пі­му для дорос­лих наве­дені у таб­ли­ці 2.

Таблиця 2. Рекомендації щодо дозу­ван­ня цефе­пі­му для дорос­лих з клірен­сом кре­а­тині­ну >60 мл/хв.

*Включаючи випад­ки, пов’язані з асо­цій­о­ва­ною бак­теріє­мією
** Або до зник­нен­ня ней­тро­пе­нії. Для пацієн­тів, у яких гаряч­ка про­хо­дить, але зали­ша­ють­ся ней­тро­пе­нія більш ніж на 7 днів, необ­хід­ність про­до­в­жен­ня анти­бак­теріаль­ної тера­пії потріб­но пере­гля­ну­ти.
*** Внутрішньом’язовий спо­сіб вве­ден­ня засто­со­вуєть­ся тіль­ки у разі лег­ко­го та серед­ньо­го сту­пе­ня тяж­ко­сті неуск­лад­не­них або уск­лад­не­них інфек­цій, спри­чи­не­них E. coli, коли внутрішньом’язовий спо­сіб вве­ден­ня вва­жаєть­ся більш підходящим.

Для про­філак­ти­ки роз­вит­ку інфек­цій при про­ве­ден­ні хірур­гіч­них втру­чань. За 60 хви­лин до почат­ку хірур­гіч­ної опе­ра­ції дорос­лим вво­ди­ти 2 г пре­па­ра­ту внут­ріш­ньо­вен­но про­тя­гом 30 хви­лин.
Після завер­шен­ня вве­ден­ня додат­ко­во вовдить­ся 500 мг мет­роні­да­зо­лу внут­ріш­ньо­вен­но. Розчини мет­роні­да­зо­лу не слід вво­ди­ти одно­час­но з цефе­пі­мом. Систему для інфузії перед вве­ден­ням мет­роні­да­зо­лу слід про­ми­ти.
Під час три­ва­лих (понад 12 годин) хірур­гіч­них опе­ра­цій через 12 годин піс­ля пер­шої дози реко­мен­дуєть­ся повторне вве­ден­ня такої ж дози цефе­пі­му з подаль­шим вве­ден­ням метронідазолу.

Порушення функ­ції нирок. У хво­рих із пору­шен­ня­ми функ­ції нирок (кліренс кре­а­тині­ну мен­ше 30 мл/хв) дозу пре­па­ра­ту необ­хід­но від­ко­ри­гу­ва­ти. Рекомендовані дози цефе­пі­му для дорос­лих наве­дені у таб­ли­ці 3.

Таблиця 3. Рекомендовані дози цефе­пі­му для дорос­лих пацієн­тів з пору­шен­ням функ­ції нирок

* У дні гемодіалі­зу цефе­пім слід засто­со­ву­ва­ти, як опи­са­но в таб­ли­ці 3. Якщо коли це мож­ли­во, цефе­пім слід вво­ди­ти в один і той же час кож­но­го дня.

Якщо відо­ма тіль­ки кон­цен­тра­ція кре­а­тині­ну в сиро­ват­ці кро­ві, тоді кліренс кре­а­тині­ну мож­на визна­ча­ти за наве­де­ною ниж­че фор­му­лою:
Чоловіки:                                                 маса тіла (кг) × (140 – вік)
кліренс кре­а­тині­ну (мл/хв) = ———————————————————– ; 
                                                    72 × кре­а­тинін сиро­ват­ки кро­ві (мг/дл)

Жінки: кліренс кре­а­тині­ну (мл/хв) = вище­на­ве­дене зна­чен­ня × 0,85.
При гемодіалізі за 3 годи­ни виді­ляєть­ся з організ­му при­близ­но 68 % дози пре­па­ра­ту. Після завер­шен­ня кож­но­го сеан­су діалі­зу необ­хід­но вво­ди­ти повтор­ну дозу, що дорів­нює почат­ко­вій дозі. При без­пе­ре­рв­но­му амбу­ла­тор­но­му пери­то­не­аль­но­му діалізі пре­па­рат мож­на засто­со­ву­ва­ти у почат­ко­вих нор­маль­них реко­мен­до­ва­них дозах 500 мг, 1 або 2 г, залеж­но від тяж­ко­сті інфек­ції, з інтер­ва­лом між доза­ми 48 годин.
Дітям віком 1–2 міся­ці пре­па­рат при­зна­ча­ти тіль­ки за жит­тєви­ми пока­зан­ня­ми. Стан дітей з масою тіла до 40 кг, які отри­му­ють ліку­ван­ня цефе­пі­мом, потріб­но постій­но кон­тро­лю­ва­ти.
Дітям при пору­шеній функ­ції нирок реко­мен­дуєть­ся змен­шен­ня дози або збіль­шен­ня інтер­ва­лу між введеннями.

Розрахунок показ­ни­ків клірен­су кре­а­тині­ну у дітей:
                                                                                    0,55 × зріст (см)
кліренс кре­а­тині­ну (мл/хв/1,73 м2) = —————————————————-
                                                                        сиро­ват­ко­вий кре­а­тинін (мг/дл)
або
                                                                                      0,52 × зріст (см)
кліренс кре­а­тині­ну (мл/хв/1,73 м2) = —————————————————-  – 3,6
                                                                        сиро­ват­ко­вий кре­а­тинін (мг/дл)

Діти віком від 1 до 2 міся­ців. Цефепім при­зна­ча­ти тіль­ки за жит­тєви­ми пока­зан­ня­ми у дозі 30 мг/кг маси тіла кож­ні 12 або 8 годин залеж­но від тяж­ко­сті інфек­ції.
Діти віком від 2 міся­ців. Максимальна доза для дітей не повин­на пере­ви­щу­ва­ти реко­мен­до­ва­ну дозу для дорос­лих. Звичайна реко­мен­до­ва­на доза для дітей з масою тіла до 40 кг у разі уск­лад­не­них або неуск­лад­не­них інфек­цій сечо­вивід­них шляхів (вклю­ча­ю­чи піє­ло­не­фрит), неуск­лад­не­них інфек­цій шкіри, пнев­монії, а також у разі емпірич­но­го ліку­ван­ня феб­риль­ної ней­тро­пе­нії ста­но­вить 50 мг/кг кож­ні 12 годин (хво­рим на феб­риль­ну ней­тро­пе­нію та бак­теріаль­ний менін­гіт – кож­ні 8 годин). Звичайна три­валість ліку­ван­ня ста­но­вить 7–10 днів, тяж­кі інфек­ції можуть вима­га­ти більш три­ва­ло­го ліку­ван­ня.
Дітям з масою тіла 40 кг і біль­ше цефе­пім при­зна­ча­ти, як і дорос­лим.
Введення пре­па­ра­ту. Цефепім мож­на вво­ди­ти внут­ріш­ньо­вен­но або за допо­мо­гою гли­бо­кої внутрішньом’язової ін’єкції у вели­кий м’яз (напри­клад, у верх­ній зов­ніш­ній квад­рант сід­нич­но­го м’яза – gluteus maximus).
Внутрішньовенне вве­ден­ня. Внутрішньовенний шлях уве­ден­ня кра­щий для хво­рих із тяж­ки­ми або загроз­ли­ви­ми для жит­тя інфек­ція­ми.
При внут­ріш­ньо­вен­но­му спо­собі вве­ден­ня цефе­пім роз­чи­ни­ти у сте­риль­ній воді для ін’єк­цій, у 5 % роз­чині глю­ко­зи для ін’єк­цій або 0,9 % роз­чині натрію хло­ри­ду, як зазна­че­но у таб­ли­ці 4.
Вводити внут­ріш­ньо­вен­но повіль­но про­тя­гом 3–5 хви­лин або через систе­му для внут­ріш­ньо­вен­но­го вве­ден­ня.
Внутрішньом’язове вве­ден­ня. Цефепім мож­на роз­чи­ни­ти у сте­риль­ній воді для ін’єк­цій, 0,9 % роз­чині натрію хло­ри­ду для ін’єк­цій, 5 % роз­чині глю­ко­зи для ін’єк­цій, бак­теріо­ста­тич­ній воді для ін’єк­цій з пара­бе­ном або бен­зи­ло­вим спир­том, 0,5 % або 1 % роз­чині лідо­каї­ну гідро­хло­ри­ду в кон­цен­тра­ціях, що вка­за­ні у таб­ли­ці 4.

Таблиця 4

Готовий роз­чин цефе­пі­му перед вве­ден­ням слід візу­аль­но перевіри­ти на від­сут­ність механіч­них вклю­чень.
Приготовлені роз­чи­ни пре­па­ра­ту для внутрішньом’язового та внут­ріш­ньо­вен­но­го вве­ден­ня мож­на збері­га­ти про­тя­гом 24 годин при кім­нат­ній тем­пе­ра­турі або 7 днів у холо­диль­ни­ку (2–8 °С).

Діти.
Застосовувати дітям віком від 1 міся­ця. При засто­су­ван­ні лідо­каї­ну як роз­чин­ни­ка слід враху­ва­ти інфор­ма­цію з без­пе­ки лідо­каї­ну. У разі при­зна­чен­ня пре­па­ра­ту дітям віком від 1 міся­ця лікар пови­нен ретель­но оці­ни­ти дозу пре­па­ра­ту залеж­но від віку, маси тіла пацієн­та, сту­пе­ня тяж­ко­сті та типу інфек­ції; ста­ну функ­ції нирок.

Передозування.
Симптоми: у разі знач­но­го пере­ви­щен­ня реко­мен­до­ва­них доз, особ­ли­во у хво­рих з пору­ше­ною функ­цією нирок, поси­лю­ють­ся про­яви побіч­ної дії. Симптоми пере­до­зу­ван­ня вклю­ча­ють енце­фа­ло­патію, що супро­вод­жуєть­ся галю­ци­на­ція­ми, пору­шен­ням сві­до­мо­сті, сту­по­ром, комою, міо­клонією, епілеп­то­форм­ни­ми напа­да­ми, ней­ро­м’я­зо­вою збуд­ливістю.
Лікування. Слід при­пи­ни­ти вве­ден­ня пре­па­ра­ту, про­ве­сти симп­то­ма­тич­ну тера­пію. Застосування гемодіалі­зу при­швид­шує вида­лен­ня цефе­пі­му з організ­му; пери­то­не­аль­ний діаліз мало­е­фек­тив­ний. Тяжкі алер­гіч­ні реак­ції негай­но­го типу потре­бу­ють засто­су­ван­ня адре­налі­ну та інших форм інтен­сив­ної терапії.

Побічні реак­ції.
З боку імун­ної систе­ми: реак­ції гіпер­чут­ли­во­сті, вклю­ча­ю­чи ана­філак­сію, ана­філак­тич­ний шок, ангіо­нев­ро­тич­ний набряк, виси­пан­ня, ери­те­му, свер­біж, кропив’янку, підви­щен­ня тем­пе­ра­ту­ри.
З боку трав­но­го трак­ту: нудо­та, блю­ван­ня, кан­ди­доз рото­вої порож­ни­ни, діа­рея, коліт (у тому числі псев­до­мем­бра­ноз­ний), запор, біль у живо­ті, дис­пеп­сія, змі­на від­чут­тя сма­ку.
З боку гепа­тобіліар­ної систе­ми: гепа­тит, холе­ста­тич­на жовтя­ни­ця, зни­жен­ня актив­но­сті про­тром­бі­ну.
З боку нер­во­вої систе­ми: запа­мо­ро­чен­ня, голов­ний біль, неспо­кій, без­сон­ня, паре­стезії, сплутаність/втрата сві­до­мо­сті, судоми/епілептоформні напа­ди, міо­клонія, енце­фа­ло­патія, галю­ци­на­ції, сту­пор, кома.
Загальні роз­ла­ди та змі­ни у міс­ці вве­ден­ня: підви­щен­ня тем­пе­ра­ту­ри тіла, піт­ливість, біль у грудях/спині, астенія, змі­ни у міс­ці вве­ден­ня, вклю­ча­ю­чи запа­лен­ня, флебіт, біль.
Інфекції: кан­ди­доз, вагініт, геніталь­ний свер­біж, псев­до­мем­бра­ноз­ний коліт, інші суперін­фек­ції.
З боку дихаль­ної систе­ми: роз­ла­ди дихан­ня, кашель, біль у гор­лі, задиш­ка.
З боку серцево-судинної систе­ми: тахікар­дія, вазо­ди­ла­та­ція, біль у ділян­ці сер­ця, пери­фе­рич­ні набря­ки.
З боку сечо­виділь­ної систе­ми: нир­ко­ва недо­стат­ність.
З боку кро­ві та лім­фа­тич­ної систе­ми: ане­мія, еози­но­філія, тран­зи­тор­на лей­ко­пе­нія, ней­тро­пе­нія, агра­ну­ло­ци­тоз, тром­бо­ци­то­пе­нія.
Лабораторні показ­ни­ки: збіль­шен­ня рів­ня алані­на­мі­но­транс­фе­ра­зи, аспар­та­та­мі­но­транс­фе­ра­зи, луж­ної фос­фа­та­зи, загаль­но­го білірубі­ну, збіль­шен­ня про­тром­бі­но­во­го часу або пар­ціаль­но­го тром­бо­пла­сти­но­во­го часу (ПТТ) і пози­тив­ний резуль­тат тесту Кумбса без гемолі­зу, тимча­со­ве збіль­шен­ня азо­ту сечо­ви­ни кро­ві та/або кре­а­тині­ну сиро­ват­ки кро­ві, псев­до­по­зи­тив­на реак­ція на глю­ко­зу в сечі.
Крім вище­за­зна­че­них побіч­них реак­цій, мож­ливі побіч­ні реак­ції, харак­тер­ні для анти­біо­ти­ків групи цефа­ло­спо­ринів: син­дром Стівенса–Джонсона, муль­ти­форм­на ери­те­ма, ток­сич­ний епі­дер­маль­ний некроліз, ток­сич­на неф­ро­патія, апла­стич­на ане­мія, гемолітич­на ане­мія, кро­во­течі, пору­шен­ня функ­ції печін­ки, холе­стаз, панцитопенія.

Термін при­дат­но­сті. 3 роки.

Умови збері­ган­ня.
Зберігати в ори­гі­наль­ній упа­ков­ці у недо­ступ­но­му для дітей міс­ці при тем­пе­ра­турі не вище 25 °С. Приготовлені роз­чи­ни пре­па­ра­ту для внут­ріш­ньо­м’я­зо­во­го і внут­ріш­ньо­вен­но­го вве­ден­ня мож­на збері­га­ти про­тя­гом 24 годин при кім­нат­ній тем­пе­ра­турі або 7 днів у холо­диль­ни­ку (2–8 °С).

Несумісність.
Не змі­шу­ва­ти в одній ємно­сті з інши­ми лікарсь­ки­ми засо­ба­ми. Застосовувати роз­чин­ни­ки, зазна­чені в розді­лах «Спосіб засто­су­ван­ня та дози»; «Взаємодія з інши­ми лікарсь­ки­ми засо­ба­ми та інші види взаємодій».

Упаковка.
По 1 або по 5 або по 10 фла­конів з порош­ком для роз­чи­ну для ін’єк­цій у кар­тон­ній коробці.

Категорія від­пус­ку.
За рецеп­том.

Виробник.
НСПС Хебей Хуамін Фармасьютікал Компані Лімітед.

Місцезнаходження вироб­ни­ка та його адре­са міс­ця про­ва­д­жен­ня діяль­но­сті.
№ 98 Хуан Роад, Економік енд Технолоджікал Девелопмент Зоне, Шічжуанг, СН 052165, Китай.

Дата остан­ньо­го пере­гля­ду. 21.09.2021